|
Листи відомого археолога
Микола ПШЕНИЧНИЙ (м.
Дубно)
Ігор Свєшніков:
“Наше з вами життя згадую
у
Звенигороді...”
До 90-річчя від дня
народження дослідника літописного Звенигорода і Берестецької битви 1651
року
[1915 - 1995]
З дитинства, яке провів у волинському селі Хотин,
його приваблювали легенди далеких віків. Він вирішив підкріпити їх
речовими знахідками
Із Ігорем Кириловичем
Свєшніковим хороше було розмовляти – і про минувшину непроминальну, і
про сьогодення чорно–біле, і про Дубно, де він закінчив гімназію року
1935–го, і про село Хотин (нині Радивилівського району), де пройшло його
дитинство, і про Берестецькі Поля, кровію политі, і про стольний
Звенигород, і багато-багато про що. Бо цей мудрий, чоловік знань був
воістину енциклопедичних.
Із ним гарно було листуватися. Бо кожен конверт, – точніше, те, що
було у конверті, – геть не нагадував таку собі приватну епістолярію, а
був схожий на послання сотням, тисячам земляків, усім, хто прагнув і
прагне долучитися до історії Справжньої. Завершую художньо-документальну
повість про нього. І розмови, і зустрічі, і скарби духовні, які залишив
нам у спадок цей вчений, знайдуть собі місце на сотні сторінок. Але
більше, на жаль, залишиться, як мовиться, за кадром. Тож прийшла пора
onрилюднити й те, що адресувалося, здавалося б, суто мені –
краєзнавцеві, журналістові, письменникові. Гортаю листи і листівки – і
наче знову балакаю з ним, чую його тихий голос, який гучніший за багато
чиї крики з трибуни Верховної Ради України, який переконливіший за
багато яких його хулителів і гонителів.
Мабуть, роблю правильно, що передаю оригінали цих листів на
зберігання у фонди Державного історико-культурного заповідника міста
Дубна, провідним науковим консультантом якого він був упродовж не одного
року. Але треба й прокоментувати дещо, уточнити, підказати майбутнім
дослідникам його життя й археологічного сподвижництва, чому саме тоді,
саме про це він писав, чому саме це йому боліло.
Правопис оригіналу, як правило, збережений. Ясна річ, ця епістолярна
спадщина друкується з певними скороченнями, враховуючи газетні
можливості (уперше цей матеріал було опубліковано в газеті “Прапор
перемоги”, Радивилів, 21 грудня 2001 року). Усі нижченаведені листи
адресувалися або в село Мирогощу, або в місто Дубно зі Львова, Києва,
Єревана. Починаючи з 1984-го й по 1995-ий роки, коли зупинилося його
втомлене серце, коли він, вісімдесятирічний, очолив першу археологічну
експедицію на території Дубенського замку, шукаючи тут сліди літописного
Дубна-града.
«31.08.1985р.
Обидва Ваші листи одержав. Днями повернувся з Козацьких Могил, де
провів невеликі розкопки. Нічого особливо сенсаційного в цьому році не
було, але речі хороші. До того ж, як би ми не були вже багаті на козацькі
речі, вони все залишаються єдиними на Україні і, тим самим, унікальними.
З цікавістю і справжньою приємністю прочитав поему Любові Антонівни
(чи не помиляюсь щодо імені, по батькові?) про Звенигород (йдеться про
поетесу Любов Пшеничну. – прим.). Гарно написана, живо відтворює картини
минулого, гарні думки і дуже вдало висловлені. Ніяких суттєвих історичного
характеру завважень в мене нема, хіба що слово «опричник» є анахронізмом,
бо постало в XVI ст. Натомість категорично протестую проти присвячення
цього твору мені і моєму 70-річчю. І нескромно це буде виглядати, і, ви ж
знаєте, я своїх «дат» не визнаю (більше того – ставлюсь до них вороже) і
не люблю, коли мені та іншим про них нагадують (розглядайте це, прошу, як
моє дивацтво. Кожний в якійсь мірі має право на дивацтва)...
Микола Іванович! Серед книжок і паперів, що я їх привіз зі
Звенигорода, я не дорахувався книжечки В.Грабовєцького «Звенигород».
Мабуть, вона десь заплуталась серед ваших паперів. А мені вона дуже
потрібна саме тепер, бо до 1.10 маю здати в «Каменяр» свій «Звенигород».
Благаю вас негайно переглянути все, що ви мали з собою у Звенигороді і,
коли виявите цю книжку, якнайшвидше відіслати її мені...
Справа друга: вчора одержав листа від І.Лозов'юка. Пише, що й досі не
одержав від Вас №7 журналу «Жовтень» з моїм для нього підписом, а купити
вже цей номер неможливо. Шкодую, що послухав Вас і не послав цей номер по
пошті. Він давно вже був би у адресата. Якщо ви його загубили, буде
неприємно. Бо я шукав ще «Жовтень» по всіх львівських кіосках і ніде не
дістав, а ті примірники, які мав, вже по суті розійшлись. Якщо ви ще маєте
той екземпляр, то, прошу вас дуже, доручіть його адресату.
Від мене вимагає дирекція у вересні продовжити розкопки Звенигорода
(гроші ще залишилися). Не знаю, чи вдасться це зорганізувати, бо я ж маю у
Києві з 16 по 27 вересня Міжнародний конгрес. Як це поєднати? Крім
конгресу, маю підготувати відгук на докторську дисертацію, по якій у
жовтні буду опонувати у Києві. Ну, і замовлення «Каменяра». Про відпустку
ще й думати не можу.
З великою приємністю згадую наше з вами життя у Звенигороді. З вами
якось жилося і працювалось легко, а у польових умовах це дуже важливий
фактор. Займаючись трохи між ділом консервацією речей з розкопок, з
симпатією згадую вас, коли трапляється консервувати знайдений вами
предмет...
Ваш І.Свешніков».
Йдеться про поему «Любавин дзвін» Любові Пшеничної. Ця річ
друкувалася у пустомитівській районці (саме на території цього району й
розташований літописний Звенигород).
Присвята І.К.Свешнікову до його ювілею таки відбулася, саме в
інтервалі між відправленням і отриманням цього листа. Пригадую, як
працював я у складі Звенигородської археологічної експедиції, яку очолював
земляк, і довелося тоді, року 1984-го, святкувати своє всього-на-всього
30-річчя. Під час чергового тосту Ігор Кирилович мовив:
– Вітаю ювіляра! Але перепрошую: при чому тут він? Ну, розумію:
тато-мама причетні якоюсь мірою до оної оказії. Проте – яке відношення
особисто має до цього Микола?
Стосовно книжки «Звенигород», про яку йдеться, то це ще й ще раз
говорить, що крали, крадуть і крастимуть не лише в роззяв, а й у видатних
людей, що сталося і того разу.
Ігор Лозов’юк - односельчанин І. К.Свєшнікова (з села Хотина),
найближчий його приятель дитинства, теж навчався в Дубенській гімназії,
лауреат освітянської премії імені Грицька Чубая.
Той часопис я, звісно, передав Ігореві Дмитровичу, а виконати вчасно
прохання не зміг лише тому, що був далеко за межами України – в пустелі
Гобі, у черговому творчому відрядженні в горах Саянах.
« Сьогодні був у Звенигородці, де мені розповіли, що у пустомитівській
районній газеті вже в третьому номері підряд друкується ваша стаття про
Звенигород – «Неопалимі довони». Чи не можна було б з вашою допомогою
одержати ці номери? – у Львові пустомитівську газету можна дістати хіба у
бібліотечній підшивці.
Вашого листа одержав. Дякую. А ось і розгадка загадки з книжкою
Грабовецького: Володя Чорноус (наш звенигородський архітектор) розказав,
що одна знайома у поштовому відділенні Львівського залізничного вокзалу
знайшла книжку Грабовецького «Звенигород» з авторським написом,
адресованим мені. І що ви на це скажете?
Цієї книжки мені ще не віддали і не знаю, чи віддадуть, бо з родиною
цієї знайомої у мене пожовані дипломатичні відносини. І сміх і гріх, а
світ все-таки дуже малий...
З привітом І. Свєшніков. 9.09.1985 p.».
На листівці «Перший сніг», зі Львова:
«16.11.1985 р.
Дякую за газети з цікавими статтями. І.Л.Мізюк з СШ № 13 м.Ровна (я)
відповів, що при плануванні роботи на 1986 р. буду її мати на увазі. Але
вона пропонує п'ятикласників, а їх мені приймати на розкопки категорично
заборонено. Ну, ще не час про це думати. Книжку Грабовецького нарешті
одержав. З привітом І.Свєшніков".
Ірина Леонтіївна Мізюк, яка вчителювала тоді у Рівному, попросила
якось мене вивести її на І.К.Свєшнікова, позаяк її вихованці справді мали
бажання попрацювати на розкопках переправи Івана Богуна біля села Острова.
До цього, між іншим, школярики Ппяшевської школи – п'ятикласники теж,
– активно допомагали Ігореві Кириловичу. А потім “ніззя”. Бувало й не
таке...
«12.10.1988р.
Дякую за «Осторогу», вітаю з виходом її в світ і бажаю нових
досягнень.
Щось давненько не були Ви у Звенигороді. А тепер цього села не пізнали
б: дев'ятсотріччя зробило своє діло, і село відмінилося. Копаємо й далі це
старе місто і так, як Ви колись, знаходимо й взуття, й інші речі, покинуті
пращурами. А цього року знайшли лисмт на березовій корі, його у першій
половині ХІІ ст. Хтось прислав одному зі звенигородців. Перший такий лист
у Південній Русі. Багато шуму наробив серед науковців...
Ваш І.Свєшніков».
Колишня столиця удільного князівства – Звенигород – неабияк
оновилася, воскресла завдяки І.Свєшнікову. Працювалося із ним справді
гарно, незабутньо. Щось написалося, щось видрукувалось, зокрема й у
«Літературній Україні», – фрагменти із художньо-документальної повісті про
вченого. Адже тут – коріння Духу Нашого Українського.
«24.11.1988 р.
Сьогодні повернувся з Києва, одержав Вашого листа й сьогодні ж
відповідаю на нього. З радістю підписав лист-звернення. Це хороша справа,
я готовий разом з Вами за неї боротися. Якщо ще щось буде потрібне від
мене, пишіть. Я лише відправив наші з Возницьким «титули»: я провідний
науковий співробітник (це вище як старший), а Б.Г.Возницький не кандидат,
але зате заслужений діяч культури. Бажаю успіхів у хорошому ділі... Ваш
І.Свєшніков».
Йдеться про відкритий лист-звернення щодо порятунку Дубенського
замку.
Цей лист, між іншим, спрацював і став своєрідним підмурівком, на якому
згодом з'явився Державний історико-культурний заповідник міста Дубна.
«29.12.1988р.
В січні – лютому у Рівному відкриється виставка речей з розкопок
Звенигорода. Надіюся, приїдете її оглянути. В листопаді зразу в Польщі, а
потім у Львові буде виставка «Козаччина», побудована в основному на
матеріалах з Козацьких Могил. У вид. «Каменяр» здав путівник по місцях
Берестецької битви (вийде щойно у 1990 році), у вид. «Мистецтво» – буклет
на цю ж тему.
Ще раз бажаю Вам всього найкращого у Новому році. Ваш І.Свєшніков».
Була така виставка. Навіть літала за океан, в Канаду, у США. Бо
все це – оригінали, здобуті зі століття сімнадцятого, яких донедавна й
археологічними пам'ятками не вважали. Все ж таки – це реліквії!
«Дякую за «Наш край»! Я уважно читаю кожний його номер і вивчаю
настрої дубенчан.
Посилаю Вам примірник буклета, бо з Вашого листа зрозумів, що Ви його
не бачили. Думаю, що поки не розійшовся тираж цього буклета ( а він –
180.000!), недоцільно видавати новий, тим більше, що дубнівські друкарські
можливості навряд чи зможуть конкурувати з видавництвом «Мистецтво».
Буклет поки що є у необмеженій кількості у продажу на «Козацьких могилах»,
у магазині «Мистецтво» у Києві і, мабуть, у Рівному. Лише у Львові він
розійшовся протягом кількох днів, і наша торговельна система не може чи не
хоче подбати про новий транспорт...
Ваш І.Свєшніков.
3.12.1990 р.”
«Наш край". То була перша прирадянська–пострадянська газета в
Дубні, яку я мав честь_редагувати. Публікувався там і І.К.Свєшніков. І ми,
дубенчани, тим гордилися.
«Дорогих Любов Антонівну і Миколу Івановича з Родиною сердечно вітаю з
Новим Роком і Різдвом Христовим...
Миколі Івановичу дуже дякую за рекламу моєї книжки і клопоти по її
розповсюдженні. Аж боюся, чи виправдаю ваші сподівання? Шлю сердечний
привіт.
Ваш І.Свєшніков.
26.12.1991 p.».
Вітальних листівок є десятки від нього. Цитувати, мабуть, усі й
не треба. Але в кожній фразі, у кожному слові присутня Душа, висока
Людяність.
Готувалася до друку його монографія про битву під Берестечком. Як же
було її не пропагувати! Пройде кілька років – й автора оберуть дійсним
членом Краківської Академії наук, зокрема – і за це видання теж. Диплом,
на жаль, отримали вже рідні...
© Volodymyr Yashchuk
|